Volfy's page

Нова книга професора Стенфордського університету та одного з найавторитетніших істориків сучасності Нормана М. Наймарка вперше вийшла друком у 2010 році у видавництві Прінстонського університету в серії «Права людини та злочини проти людства». Не минуло й року, як світ побачив і український переклад книги, підготовлений Видавничим Домом «Києво-Могилянська Академія», який отримав ексклюзивні права на переклад і видання цієї книги в Україні від самого автора. 

Автор книги «Геноциди Сталіна», професор стенфордського університету Норман М. Наймарк

У передмові до українського видання Норман М. Наймарк написав: «З багатьох причин я радий, що книжку «Геноциди Сталіна» перекладено українською і її видає всесвітньовідома Києво-Могилянська академія. Неможливо зрозуміти репресії 1930-х років і «націоналізацію» масових вбивств (...) без вивчення центральної ролі України та українців в цьому процесі. По-друге, ключова роль Сталіна в геноцидній політиці 1930-х років та його антагоністичне – можна сказати, українофобське – ставлення до політики, історії та культури УРСР та її народу, а надто українських селян, – це невід’ємна частина історії геноциду в Радянському Союзі».

Автор є знаним і поважним фахівцем з історії радянської доби. Крім того, він поглиблено вивчає проблему геноциду, намагається надати терміну ширшого значення та дослідити мотиви та причини масових вбивств.

Норман М. Наймарк і президент НаУКМА Сергій Квіт

Сталін на продаж, або пам’ятник для вбивці

На запрошення Києво-Могилянської академії професор приїхав до Києва, аби прочитати лекцію та особисто презентувати український переклад своєї книги. Маючи трохи часу,  Наймарк прогулявся українською столицею, серед іншого і Андріївським узвозом, де його дуже здивував асортимент сувенірної продукції, зокрема різноманітні зображення Йосифа Сталіна.

«Я прогулювався Андріївським узвозом і бачив невеличкі портрети Сталіна – уявіть собі, щоб так продавали портрети Гітлера!», – поділився враженнями Наймарк. Він вважає, що пам’ятники Сталіну обов’язково потрібно знищувати.

«Сталін був одним із найбільших злочинців в історії світу. Я не від початку мав таку думку і розуміння, але, читаючи літературу, я поступово прийшов до цього розуміння. Радянська система – це жахливий злочинний режим. Зараз ми знаємо це з документів, і саме Сталін ніс відповідальність за все це. Тому, чи хтось дотримується думки, що це був геноцид, чи ні, але однозначно пам’ятників не має бути», – пояснив свою позицію Норман М. Наймарк.

У своїй книзі він говорить про сталінські геноциди, до яких зараховує цілу низку масових вбивств, намагається з’ясувати мотивацію та умисли Сталіна, а також ширше потрактувати поняття геноциду. Крім цього, Наймарк порівнює сталінські злочини зі злочинами Адольфа Гітлера, проводить між ними паралелі.

«Другу частину книги я спеціально написав для німецьких науковців, які в своїх дослідженнях уникали порівняння злочинів Сталіна з іншими випадками геноциду», – пояснив професор.

Видавничий Дім «Києво-Могилянська Академія» отримав ексклюзивне право на видання українського перекладу «Геноциді Сталіна» 

Ширше розуміння геноциду

«Моя книга – це скоріше розширений есе. Ви зможете прочитати його за якихось три години», – розповів професор Наймарк. Втім, за його словами, в книзі він торкнувся цілої низки болючих для України питань.

«У книзі є частини, присвячені розкуркуленню, Голодомору в Україні 1932-1933 років, кампанії проти неросійських народів у Радянському Союзі в 1930-х роках та під час Другої Світової війни, до яких належать не лише українці, а й поляки, німці, чеченці, інгуші, кримські татари. Також я пишу про жахливий наказ № 00447, мета якого – знайти і заарештувати так званих «колишніх людей», асоціальні елементи, тобто алкоголіків, безпритульних, повій та інших», – перераховує Наймарк. За його словами,  загалом таким чином було репресовано майже 800 тисяч осіб, включаючи тих, кого раніше зарахували до куркулів. «Близько 400 тисяч з цих людей було страчено», – додає автор.

Також у книзі приділено увагу і проблемі депортації кримських татар, і політичним судам над колишніми більшовиками наприкінці 1930-х років.

«Якщо подивитися разом на всі ці епізоди, на ці масові вбивства, то приходимо до висновку, що йдеться саме про геноцид, в окремих випадках про геноцидні дії», – підсумовує  Наймарк.

На його думку, термін «геноцид» потребує ревізії, ширшого розуміння та нового потрактування.  

«Деякі люди говорять, що непотрібно вживати термін «геноцид», бо він не має чітко окресленого значення. Нам, науковцям, історикам, громадянам ширшого світу, в якому існує можливість нових випадків геноциду, потрібно використовувати цей термін, нам потрібно говорити про геноцид», – впевнений автор «Геноцидів Сталіна».  

Термін «геноцид» винайшов єврей польського походження Рафаель Лемкін. Цей термін отримав міжнародний правовий статус після прийняття в 1948 році Конвенції ООН, спрямованої проти геноциду.

У цьому контексті Норман М. Наймарк звертає увагу на той факт, що Радянський Союз, готуючись до ухвалення конвенції про геноцид, успішно пролобіював виключення із визначення геноциду соціальних і політичних груп. В результаті цього до визначення увійшли лише етнічні, національні, расові та релігійні групи. 

«Я запитав себе, а чому лише ці чотири групи мають бути об’єктами конвенції проти геноциду, об’єктами цього злочину, яким є геноцид. А чому соціальні, чи ширше, політичні групи не можуть бути такими об’єктами? Історично постають значні проблеми, якщо ми обмежуємо увагу цими чотирма групами», – розповідає Наймарк.

«Це питання дуже важливе, особливо стосовно Голодомору. Деякі історики кажуть, що навіть якщо Сталін мав умисел знищити українських селян, це не обов’язково означає, що він хотів знищити їх саме як українців. Тому я ставлю питання, а в чому полягає різниця? Я дійшов висновку, що Сталін переслідував українських селян, аби унеможливити досягнення незалежності, аби позбавити їх національності, аби позбавити їх змоги у будь-якийсь спосіб чинити опір колективізації. І комбінація цього соціального виміру і етнонаціонального виміру були осердям деструктивної кампанії Сталіна», – пояснює свою аргументацію автор.

Президент НаУКМА Сергій Квіт

За його словами, через таке звужене, обмежене національно-етнічними рамками поняття геноциду, важко визнати геноцидом низку випадків масових вбивств, які, по суті, мають саме такий характер. Зокрема, професор наводить приклад масових вбивств в Китаї під час правління Мао Цзедуна, який є відповідальним за знищення 45 мільйонів китайців у ході колективізації.

Парадигма геноциду і Україна

Норман М. Наймарк говорить про так звану «парадигму геноциду», тобто наукову модель, яка, на його думку, допомагає науковцям усвідомити природу масового вбивства. 

«Парадигма геноциду, тобто наукова модель підходу до геноциду, дуже корисна для того, щоб проаналізувати низку подій, наприклад, події в Камбоджі та Боснії, піднімає також питання американських індіанців. І ця парадигма геноциду розвивається в історичній науці і допомагає нам усвідомити природу масового вбивства», – пояснює науковець.

Він говорить про важливість цієї моделі у випадку дослідження сталінських геноциді.

«Що стосується злочинів Сталіна, вона змушує звернути особливо пильну увагу на мотивацію злочину, масових вбивств. Я вважаю, що парадигма геноциду дуже добре відповідає випадку Голодомору. Я хотів би, щоб у нас були кращі докази про наявність умислу, щоб були записи розмов Сталіна, Кагановича, Молотова, коли вони планували геноцид, але таких доказів немає ніде», – пояснює автор, чим саме важливе використання парадигми геноциду у випадку дослідження Голодомору в Україні.

Український історик Станіслав Кульчицький вважає, що книгу треба видати ще й російською мовою, аби започаткувати міждержавний діалог

«Ми не знаємо, ми не маємо матеріалів, які б нам показали, про що думав Сталін, якою була його мотивація його жахливих діянь проти українців. Я розкажу, в чому полягає моя аргументація, – говорить Наймарк.  –  Ця трагедія походить від Сталіна і сталінського керівництва, тобто керівництва Радянського Союзу, а також від того, що вони думали про українських селян. Вони вважали, що українське селянство не зможе вписатися в новий соціальний порядок, який вони збиралися встановити. Була конституція 1936 року, де було сказано, що Радянський Союз іде в комунізм, чи комунізм іде в Радянський Союз, і є категорія людей, які не вписуються в новий соціальний порядок, а значить їх треба знищити».

За словами автора, українські селяни чинили опір колективізації і залишилися певною мірою ворожими до тих програм, які радянський уряд намагався впровадити насильно.

«Сталін та його сатрапи використали початок голоду, щоб буквально зламати хребет українському селянству. Ми маємо всі докази цього. Українському селянству було заборонено шукати допомогу деінде, їм не давали змоги залишити село, були підвищені норми покарання – і все це призвело до геноциду», – пояснює Наймарк своє бачення причин Голодомору в Україні. На його думку, існують також й інші причини.

«Наприклад, традиційна антипатія до українського «націоналізму» (я беру його в лапки, тому що важко сказати, що українські селяни були націоналістами). Але покарання, яке було здійснене, було непропорційно великим по відношенню до тієї загрози, що, можливо, існувала. Все це зводиться до того, що Сталін і радянське керівництво хотіли цілком позбутися української проблеми, проте не знищити всіх українців загалом (бо зрештою, хтось мав залишитись на цих землях, щоби збирати врожаї і керувати), а перетворити українські землі в радянські», – підсумовує науковець.

Депортація кримських татар – геноцид?

За словами Наймарка, визначення геноциду обов’язково включає в себе докази, що був умисел масового вбивства. Але якщо очевидних доказів немає, але є факт масового вбивства, чи можна вважати це геноцидом? Прикладом такого питання є депортація кримських татар. З одного боку, маємо масову загибель кримських татар під час депортації, з іншого – конкретних доказів, що у Сталіна був умисел їхнього масового вбивства, немає, адже кримські татари гинули під час депортації.

«Спираючись на різні дані, ми маємо підстави вважати, що у Сталіна був такий умисел стосовно Голодомору, але щодо кримських татар такого доказу немає. Ми не знаємо, чи Сталін мав мотивацію знищити їх, хоча  вони масово помирали під час депортації. Ми вважаємо це формою саме культурного геноциду. Сталін хотів, щоб кримські татари, як і чеченці, і інгуші не існували як окремий народ. Вони могли жити як індивідуальні особи, але не як окремі народи», – пояснює Наймарк і додає, що «насправді доля кримських татар жахлива».

У цьому контексті дискусія знову логічно повертається до питання перегляду самого терміну «геноцид», його вузького розуміння та його можливого розширення.

«Дефініція терміну «геноцид» потребує ревізії, але в одному аспекті він все-таки правильний – повинен бути умисел здійснити масове убивство. Ми маємо такі докази щодо Голодомору, але щодо кримських татар не маємо. Це не означає, що не було такого умислу – це означає, що немає доказів. Можливо, вони ще з’являться», – підсумовує Норман М. Наймарк

Марія Семенченко, Владислав Мусієнко (ФОТО), «Главред», 10.05.11 // 20:10

Взято з главреду